Як готувати уроки без проблем - поради - Для батьків - Каталог статей - Персональный сайт вчителя
Понеділок, 05.12.2016, 07:28
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт вчителя Бойко Оксани Володимирівни

Меню сайту
Категорії розділу
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 18
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Для батьків » поради

Як готувати уроки без проблем

Весь день з'їдають уроки. Вони, немов хижаки, позбавляють малюків улюблених ігор, спілкування з друзями, прогулянок з близькими людь­ми. Поступово отруюючи дитяче життя, домашні завдання, врешті-решт, стають важкою повинністю, майже покаранням. А це вже небезпечно, адже від розпачу лише один крок до небажання вчитися.

Звідси висновок: витрата учнем непомірне великої кількості часу на приготування уроків — сигнал неблагополуччя — явище ненормальне і неприпустиме.

То як бути з часом?

Які причини тривалого, невідступного, розпачливого і безпомічно­го сидіння за виконанням домашнього завдання?

Спробую відповісти на ці запитання.

Чітке встановлення часу для занять

Посадити малюка за уроки... Хто з вас не знає, що часто це досить копіткий і тривалий процес. Тому з перших днів навчання дайте відчути маленькому школярику: яка б не була надворі погода, яка б цікава пере­дача не йшла по телебаченню, які б приємні гості не прийшли з візи­том — уроки мають бути зроблені і зроблені добре.

Тут дуже важливо виробити звичку до ретельності занять, тобто чітко встановити час для їх виконання і починати роботу завжди в один і той самий час. Малюк має твердо засвоїти: відступити від цього правила можна лише через якісь надзвичайні обставини.

Погодьтеся, якщо ми хочемо привчити дитину мити шию або чисти­ти зуби, щоранку день за днем невблаганно змушуватимемо її це робити доти, поки процедура не стане звичкою. Навряд чи ми відкладемо умивання на зручний для дитини час і, звичайно, завжди зуміємо напо­лягти на своєму.

Але куди зникає батьківська непохитність, коли справа стосується уроків?

Люблячі мами і тата найчастіше втрачають свою владу і підкоряють­ся синові чи доньці, бажання яких стають головними. Зателефонували — і можна півгодини побалакати з другом, показують цікаві мультфіль­ми — ще на трішечки відкладемо заняття, друзі кличуть на вулицю (гу­ляти ж потрібно!) — і батьки дозволяють перенести уроки «на потім».

Що ж виходить? Сумна картина. Малюк береться до роботи пізно, до того ж утомлений, сильно збуджений, розсіяний і у стані «цейтноту». Добре, якщо він встигне хоч як-небудь виконати уроки на завтра, щоб прийти в школу ледь підготовленим.

Хочете знати, до чого призводить подібне поводження з домашнім зав­данням? Будь ласка: виховує в школяра ставлення до уроків, як до справи другорядної, посередньої. То чи варто дивуватися, якщо незабаром у пер­шокласника виникнуть невдачі у такій «незначній» справі як навчання.

Повага до розумової праці

Безумовно, правильно роблять ті батьки, які з перших шкільних днів дають зрозуміти дітям: уроки за своєю важливістю знаходяться на одно­му рівні із найсерйознішими і найважчими дорослими заняттями, що потребують зосередженості. Не треба приховувати своєї поваги до ро­зумової праці першокласника, а навпаки, намагайтеся всіляко демонст­рувати її. Повірте, дитина зуміє гідно оцінити це.

Якщо раніше у малюка не було справ, котрі дорослі не могли б перервати або зовсім скасувати за власним розсудом, то тепер він навчається; йому не можна заважати працювати, не можна турбувати без потреби, не можна шуміти. Тому телевізор вимкнений або його дивляться в іншій кімнаті, при­глушивши звук, ходять тихо, розмовляють неголосно. Будьте певні: навіть страшенний пустун і «непосида» стане менше вертіти головою, підхоплюва­тися і відволікатися, якщо переконається в повазі до його розумової праці.

Сталість робочого місця

Хтось може заявити: «Яка різниця, де учню готувати уроки? Аби було

зручно сидіти і ніхто не чинив перешкод, ось і все». Виявляється, різниця є.

Справа в тому, що у будь-якої людини (а в дитини тим більше), ви­робляється установка не тільки на певний час, але і на певне місце для роботи. Коли вона зміцнилася, буває достатньо сісти за звичний стіл, як виникає бажання швидше взятися до роботи.

Тому правильно роблять у тих сім'ях, де на початку навчання ку­пують не тільки необхідні шкільні речі, але й письмовий стіл із поли­цею для книжок. Якщо житлові умови цього не дозволяють, треба виділити дитині якесь постійне місце, щоб вона могла завжди тримати там книги і зошити, не перекладаючи їх туди-сюди залежно від потреб домашніх.

Як облаштувати робоче місце школяра

Письмовий стіл краще поставити далі від батареї парового опален­ня, але не зовсім далеко від вікна. Не під кватиркою, але так, щоб її мож­на було час від часу тримати відчиненою. Адже свіже повітря необхідне для розумової праці.

Дуже важливо правильно підібрати стіл і стілець. Якщо дитина суту­литься — затримується її інтелектуальний розвиток, тому що крово­носні судини передавлені і мозок недоодержує кисню. Крім того, суту­ла постава погіршує настрій, створює передумови до депресії. До того ж, згорблена людина просто некрасива. У Японії, наприклад, із сутули­ми навіть не вітаються, вважаючи їх нечемними.

Намагайтеся, щоб світло від лампи падало на письмовий стіл зліва, тоді ручка не відкидатиме тіні.

А за уроки садовити малюка треба не голодним, але щоб він і не переїв.

Включення в роботу

Зізнайтеся чесно, чи із задоволенням ви займаєтеся важкою, необ­хідною, але не занадто захоплюючою справою? Звичайно, ні. І най­важчим виявляється початок — період включення у роботу. Змуси­ти себе взятися за неї, а потім виконувати з повною віддачею непро­сто навіть дорослому. Ми відтягуємо час, знаходимо якісь, нібито потрібні, справи, аби віддалити неминуче заняття, і тільки накопи­чуємо внутрішнє роздратування. А потім, уже взявшись до роботи, витрачаємо сили: не стільки на неї, скільки на подолання свого не­вдоволення. Проте, усім прекрасно відомо, поступово роздратуван­ня згасає. Ми втягуємося у справу і вона проходить без примушування, без насильства над собою, найчастіше навіть з цікавістю: нуд­не стає захоплюючим.

Подібне відбувається і з дітьми. Початковий період роботи для них важкий і неприємний, а вольових ресурсів у малюків значно менше, ніж у дорослих.

Тому включення в роботу — це та стадія виконання домашнього завдання, яка вимагає серйозної уваги батьків із перших місяців шкільно­го життя дитини.

Подивіться, як ваші діти беруться за уроки, скільки часу проходить із моменту сідання за стіл до тієї хвилини, коли справді починається робо­та. Мабуть, хвилин п'ятнадцять, а буває і набагато більше.

Чому? Дитина відволікається. Звичайно в маленького школяра існує кілька приводів для відволікання.

Один із них, на перший погляд, діловий. Спочатку треба знайти по­трібний підручник чи зошит, потім заточити олівець. Раптом виявляєть­ся, що в ручці скінчилася паста, а лінійку залишив у класі. Потім з'ясо­вується, що завдання з математики забув, треба подзвонити товаришу. Час йде, а робота не почалася.

Буває і так, що малюк зовсім не виявляє ніяких зовнішніх ознак діяльності, а просто сидить, дивлячись у підручник. Можливо, він міркує над розв'язанням важкої задачі? Швидше за все, просто не вклю­чився в роботу, або мріє про щось приємне, або байдуже дивиться в одну точку.

Третій привід — гра. Навіть всівшись готувати уроки, малюк лег­ко може загратися, побачивши на столі олов'яного солдатика, який залишився з учорашнього дня, деталі конструктора, іграшкову ма­шинку.

При цьому в гру малюк втягується непомітно для самого себе. Спо­чатку треба було відсунути солдатика, щоб він не заважав відкрити зо­шит. Солдатик упав. Хотів підняти його, але на очі потрапила машинка. Миттєво виникла думка: посадити солдатика в машинку. У результаті заняття скінчилися, почалася гра.

У будь-якому із цих випадків процес включення в роботу перери­вається і щоразу доводиться починати наново. Якщо часті відключен­ня стають звичайною справою, готування уроків так і не виходить із початкової стадії і перетворюється в щоденні ненависні, але неминучі тортури.

Чи можна позбавити маленького трудівника страждань? Звісно!

Створіть звичку — «пусковий механізм», відпрацюйте незмінний порядок підготовки до виконання домашніх завдань. Перед заняттями приберіть зі столу все зайве і приготуйте тільки необхідне для роботи. Визначте постійне місце для кожного предмета. Домовтеся: усі до­поміжні речі, якими доведеться користуватися (лінійку, гумку, олівець та інші дрібниці) — класти праворуч від себе. Підручники і зошити — ліворуч. Те, що сьогодні вже не знадобиться, одразу вкладати в порт­фель, якщо це потрібно наступного дня в школі, або прибирати в чітко визначене місце: ящик столу, на поличку. І так щодня.

Спробуйте. Правила прості, але вони обов'язково допоможуть швид­кому переключенню уваги дитини від інших занять - їжі, гри, читання — до навчальної діяльності. 

Тривалість безупинної роботи

Не поспішайте засмучуватися. Виявляється, тривалість безупинної роботи в цьому віці — дуже важлива обставина. Недарма шкільне на­вчання передбачає десять-п'ятнадцять хвилин перерви після кожних со­рока або сорока п'яти хвилин занять.

Що ж відбувається, коли напруження більш тривале? Першокласник просто перестає засвоювати матеріал. А справа тут не в його бажаннях, а в його можливостях. Малюк дуже хотітиме виконати вимогу мами або тата, він може сумлінно сидіти і дивитися в книгу, намагаючись запам'ятати правило, і нічого не вивчити. Він може старанно переписувати вправу і робити при цьому усе більше помилок.

Чому? У шести-семирічних дітей ще недостатньо сформована довіль­на пам'ять, здатність до тривалого зосередження і до розумової напруги. Малюку обов'язково потрібний відпочинок. І не просто перепочинок, а розминка з рухами. Причому в домашніх умовах втома звичайно настає швидше, ніж на уроці. Адже в класі види роботи постійно змінюються, відбувається взаємодія між вчителем і учнями, виникають динамічні паузи... Вдома ж дитина залишаєть­ся наодинці з книгою і зошитом. Отже, і перерви в домашній роботі треба робити частіше. Тридцять хвилин зосередженості — п'ятнад­цять відпочинку.

«Як бути з часом? Як його планувати?» — запитаєте ви. Здібна са­мостійна дитина готує уроки швидко. Проте і вона має трудитися в пер­шому класі мінімум півтори години, у другому — дві, а в третьому — три години вдома.

Можливості дитини

Але, безумовно, потрібно враховувати можливості малюка, його особливості і ступінь труднощів завдання. В одних дітей вже через двад­цять хвилин роботи помітно збільшується кількість помилок, вони ста­ють неуважними. Це значить, що спочатку їм варто робити перерви частіше, через кожні двадцять хвилин, і потроху збільшувати безпе­рервність роботи, додаючи три-п'ять хвилин. В інших малюків висна­ження настає ще швидше, але не в усіх видах роботи однаково. Припус­тимо, нелегко дається читання, і вже після десяти-п'ятнадцяти хвилин можна побачити ознаки втоми: букви плутаються, слово ніяк не скла­дається, язик «заплітається»... Що стосується математики, праці, малю­вання, малюк може із задоволенням працювати і тридцять хвилин, зовсім не нервуючи і не дратуючись.

Що ж робити турботливій мамі в цьому випадку? Звичайно, по-різному дозувати час роботи. Читання припиняти раніше, ніж настане втома і буквар почне викликати негативне почуття. У малюванні зовсім не робити перерви, тому що там, де дитина відчуває задоволення, сто­млюється вона не скоро.

І ще кілька порад, як раціональніше розподілити час уроків. Якщо малюк швидко втомлюється, нехай починає зі складнішого; якщо ви­тривалий — із легкого. Вірші вчити в будь-якому випадку краще на­прикінці заняття. Бажано через годину-півтори прочитати вивчене напам'ять або навіть переписати від руки, щоб розвивалася моторна пам'ять.

Якщо не розв'язується задачка, не засмучуйтеся: нерозв'язане най­краще розвиває мислення. Груба помилка — робити щось за дитину. Міркуванням, малюнком, схемою, маніпуляціями з предметами спро­буйте наштовхнути її на правильну думку, підведіть до правильної відповіді.

Підтримуйте свого малюка, не забувайте про його можливості. Май­те на увазі, що дитина майже завжди хоче виконати ваші вимоги! Її відмо­ва, негативна реакція, як правило, викликана неможливістю їх виконання.

Темп діяльності

Ще одну дуже важливу річ необхідно враховувати батькам при вико­нанні їхньою дитиною домашнього завдання: темп діяльності.

Ви, звичайно, помічали: ті самі операції за умови однакового рівня підготовки різні діти роблять з різною швидкістю. Що робити мамі, якщо син повільно пише, повільно відкриває зошит і закриває книжку, якщо в нього значні проміжки між окремими діями? Звичайно до­машні виснажують бідолаху даремно: чим більше підганяють, тим сильніше він нервується; частіше помиляється, знову і знову пере­робляє вправи. Втома стрімко накопичується, а швидкість роботи неухильно сповільнюється.

Вихід простий: треба терміново вчити малюка свідомо контролюва­ти темп своєї діяльності. Починати найкраще з таких завдань, які він сам може оцінити, де кінцевий результат очевидний, наприклад, із письма, малювання або праці. Головне, щоб робота поділялася на частини, тоді кожний етап піддається критичному аналізу. Під час письма на початку навчального року зручно контролювати рядок, далі фразу або абзац. У малюванні — зображення окремих предметів або початковий начерк, ескіз, штрихування.

Але перш ніж задати малюку потрібний темп, неодмінно точно ви­значте його можливості. Інакше можна поставити нездійсненне завдан­ня і отримати зворотний результат.

Замість досягнення успіху малюк втратить віру в себе, його дії ста­нуть хаотичними, нецілеспрямованими.

Давайте проаналізуємо повсякденне заняття першокласника. Дити­на сіла писати палички. Робить вона це повільно, але зовсім не тому, що лінується. Вона просто боїться помилитися, тому всю увагу звертає на правильність роботи й керувати швидкістю не може. Справді, завдання перед малюком поставлене важке:

• потрібно дотримуватися відстані між паличками, їх однакового, заданого зразком розміру;

• потрібно не випускати з поля зору орієнтири — горизонтальні і вертикальні лінії зошита;

• потрібно «малювати» палички не сильно, якщо надавити — папір рветься, але і не слабко — зовсім нічого не видно.

Бачите, скільки різних цілей, скільки усього доводиться контролюва­ти дитині. А дії до автоматизму ще не доведені. Як же вчинити мамі, яка сидить поруч і прекрасно розуміє, що за такої швидкості на писання паличок піде весь час, відведений на уроки? Треба навчати дитину кон­тролювати свої дії в часі.



Джерело: http://teacher.at.ua
Категорія: поради | Додав: $$$ксенія (08.04.2013)
Переглядів: 228 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт
Пошук
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz