Вівторок, 19.03.2024, 10:38
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт вчителя Бойко Оксани Володимирівни

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 40
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » скарбничка учня » Казки Сухомлинського

У категорії матеріалів: 3
Показано матеріалів: 1-3

Сортувати за: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам

                       Дім для Рябка.

У Михайлика був вірний друг Рябко. Одного раз азу побачив Михайлик ,що Рябко бігає по вулиці. За ним женеться хтось із палицею –якийсь чоловік у сірому халаті.

       Це дуже стурбувало Михайлика. Кілька днів він працював у повітці –робив дерев’яну будку. Дім для Рябка так назвав хлопець споруду. Будка була справді схожа на маленький будиночок.

Михайлик поставив будку під хатою. Рябко заліз усередину ,ліг і висунув голову.» Сподобалося житло» ,-подумав Михайлик  .А   щоб Рябко нікуди н е бігав прив’язав його міцним ланцюгом. Рябко відчув, що він прив’язаний ліг біля будки ,поклав голову на лапи й тихо заскавулів. Михайлик приніс Рябкові їсти.  Але собака відвернувся від миски з їжею. Так лежав Рябко до вечора, так пролежав цілу ніч.

                Уранці пішов холодний дощ зі снігом. Михайлик думав :»Тепер Рябко заховається від негоди.»Але собака не зрушив з місця .Він  лежав біля будки й тихо скавулів. Михайлик відв’язав Рябка й одніс ланцюг у повітку  Рябко радісно замахав хвостом і поліз у свій дім.  

 

Казки Сухомлинського | Переглядів: 2042 | Додав: $$$ксенія | Дата: 09.02.2014 | Коментарі (0)

Добре слово

 

В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося пять років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала кашляти й танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров’яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: «Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота». Оля їла мед у стільниках і солодке коров’яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомагало – дівчинка вже ледве вставала з ліжка. Одного дня біля хворої зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав: - Чогось їй не вистачає. А чого – і сам не можу зрозуміти. Раптом відчинились двері і в хату війшла прабабуся Олі – столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її. Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала: - Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров’ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці – щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові. Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість.   

     – Ось чого не вистачало Олі, - сказав дід Опанас.

       Доброго слова.

 

Казки Сухомлинського | Переглядів: 1101 | Додав: $$$ксенія | Дата: 16.09.2013 | Коментарі (0)

Серед поля стоїть маленька хатина. її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.

Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.

 

Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик.Незнайомий. Мабуть, з іншого села.Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.

І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:

— Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе...

Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:

— Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі...

А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку й одягнув суху.

Гарні не красиві слова. Гарні — красиві діла.

 

 

Казки Сухомлинського | Переглядів: 1946 | Додав: $$$ксенія | Дата: 16.09.2013 | Коментарі (0)

Вхід на сайт
Пошук
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz