Дрібний Дощику!

Чому ти такий дурненький?
Три дні й три ночі ти усе ллєш та ллєш на дахи, а вони лише блищать, посміхаючись, і зовсім не розмокають.
Прохолодний Дощику! Навіщо ти все кропиш та й кропиш річку, води так багато, а купатись під дощиком холодно.
Набридливий Дощику! Ось я візьму піднімусь на хмару і знайду те велике сито, крізь яке ти сієшся. Я закрию в ньому маленькими хмаринками непотрібні дірочки й залишу тільки потрібні.
А ще я зроблю в хмарі віконце — для Сонечка й перекину над Землею барвисту Веселку.
І коли побачу, як додому з роботи Матуся йде,— крикну Сонечку:
Матуся йде!
Крикну тобі, дурненький Дощику:
—    Сійся, лийся на лани, на зелені килими — хай
Матуся радіє, а на доріжку, якою вона йде,— не треба!
Скажу Веселці:
—    Сяй —  переливайся  всіма своїми барвами.  Он
моя Матуся йде!
А потім стрибну з хмари на Веселку і покочуся вниз прямо на доріжку:
—    Добрий вечір, Матусю!
Юрій Ярмиш