Кожний робить собі запаси на зиму по-своєму. Ховрах зерно з полів краде й ховає в нору. Навіть особливі комори риє для краденого зерна. Водяний щур забиває віднірки картоплею. До пуда, буває, наносить. Сич на зиму заморожує в дуплі, як у холодильнику, мишей і птахів. В одного такого запасливого сича знайшли якось аж два кілограми лісових мишей. А один горностай склав у своїй норі п’ять водяних щурів, сім полівок, синичку, гадюку, ящірку, тритона, жабу та жука-плавунця! Запасають, як можуть і де можуть. Усі по-різному, але всі для себе: у своїй коморі, у своєму дуплі, у своїй норі. І тільки одні веселі чубаті синички збирають запаси зовсім не так. Хоча вони й веселі, проте й у них бувають чорні дні. Запасають вони, як і всі, безупинно. Жучок, павучок, муха — згодиться. Насіннячко, ягідка, зернятко — підійде. Була б зручною тріщинка в корі, особливо під сучком, куди не проб’ються ні дощ, ні вітер. У лісі дерев не полічити. І на кожному знайдеться затишна тріщинка. З дерева на дерево, із сучка на сучок, від тріщинки до тріщинки. Куди жука, куди зернятко: восени їжі багато. А взимку й висушеному комарику зрадієш. Сотні дерев, тисячі крихітних комірчин. Хіба всі запам’ятаєш? А їх і не треба запам’ятовувати: комори ці для всіх. Хіба не однаково, чий запас ти взимку знайдеш? Ти чийсь склював, а твій хтось забрав. Ти для всіх, і всі для тебе. Чорний день страшний для всіх: кожному потрібно мати запас. А збирати його можна по-різному. Можна, як ховрах і щур,— лише для себе. А можна, як чубата синичка,— для всіх.