Найласкавіші руки.

Маленька дівчина приїхала з мамою і велике місто. Пішли вони на базар. Мама вела доньку за руку. Дівчинка побачила щось цікаве. На радощах заплескала в долоні. І загубилася в юрбі. Загубилась і заплакала:

 - Мамо!.. де моя мама?

Люди оточили дівчину й питають?

 - Як звуть тебе, дівчинко?

 - Оля.

 - А маму як звуть? Скажи, ми зараз її знайдемо.

 - Маму звуть… мама… матуся.

Люди усміхнулись. І знову питають:

           - Ну, скажи, які в твоєї мам очі: карі, сині, блакитні, сірі?

           - А коси? Які в мами коси – чорні, русі?

           - Коси… найкрасивіші…

Знов усміхнулися люди. Питають:

 - Не, скажи, які в неї руки? Може, якась родимка у неї на руках є, згадай.

 - Руки у неї … найласкавіші.

Пішли люди й оголосили по радіо:

« Загубилася дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіші коси, найласкавіші в світі руки.»

І мама знайшлася.