Весняні пташки

Щороку в теплі дні місяця квітня, коли дерева в гаях одягаються в зелену одежу, а яблуні, груші та вишні вкриваються білим цвітом, на небі з'являються мов темні стьожки: вони швидко опускаються, то знов підіймаються вгору, неначе колихаються в повітрі,— то цілі зграї ластівок, що завітали до нас із теплих країв.

Побачивши їх у себе, ми можемо напев­не сказати, що морози вже не вернуться, бо ластівки це добре знають і ніколи не поми­ляються.

Перший клопіт для ластівки-мандрівниці — се знайти свою давнішню домівочку, своє покинуте торік гніздечко, поправити його, а якщо воно зруйноване, то й нове зробити.

Дуже дружно живуть між собою ластівки; треба було б і людям іноді повчиться в них такої громадської допомоги. Трапилось, на­приклад, одній ластівці заплутатись у мотузці, що висіла з-під стріхи. Скільки не рвалась, бідна, але нічого не могла зробить, і, стра­тивши останні сили, вона повисла в повітрі, дожидаючи собі смерті. Але жалібний писк її почули інші ластівки й злетілись до неї рятувати: кожна пташка скубла дзьобом мотузок, поки він не перервався.

Мати-ластівка дуже любить своїх діток і не жаліє свого життя, щоб врятувати їх, як їм щось лихе загрожує.

Люди бачили, як ластівка кидалась у по­лум'я, коли горів той будинок, де під стріхою було кубельце з її дітками.

Находить вона й шлях до своїх діток, хоч би й здалека. Дослідувачі її життя за­водили її за кількасот верств від кубельця, та ластівка його знаходила! Розумне, миле створіння ластівка, і люди люблять її, навіть думають, що вона приносить із собою щастя тому, під чиєю стріхою збудує своє гніздечко. Весела, спритна, ніжна й гарненька пташка, що віщує своїм поверненням теплі сонячні дні. Людям так подобається її вдача, що вони й своїх любих звуть «ластівка».